КОЛЕСО ЧАСУ – ВОНО КОТИТЬСЯ НЕВПИННО, ДЛЯ КОГО ШВИДКО, ДЛЯ КОГО ПОВІЛЬНО,
ВОНО НАМОТУЮЧИ НА СЕБЕ ЧАС, ЛЮДСЬКІ ДОЛІ, НАРОДИ, ЦІЛІ ЕПОХИ, А ЛЮДИ КАРБУЮТЬ ЙОГО ПІСНЯНИ, ВІРШАМИ, ПРОСТИМИ НЕХИТРИМИ СЛОВАМИ ОПОВІДАЮЧИ СВОЇ ЖИТТІВІ ПОЧУТТЯ ТА ПЕРЕЖИВАННЯ
__________________________________________________________________________________

Ну що ж, панове українці, достеменно можемо стверджувати, що ми найеротичніша на світі нація — і не лише у царині військовій, де багнети вкладають у піхви, але й музичній, адже наш національний інструмент є в народній творчості надзвичайно еротичним символом "Бандура"
Нехай буде все у вас, як в добрій родині,
Бо співати тутай буде, Дмитро з Верховині.

Верховинський район це - перлина національної культури, Гуцульського краю.  То, щоб ясний образ про Дмитра дати, скажу:
- Він, на відміну від Кумлика, в котрого поліно грає звуком скрипок Страдіварі  розмовляє співанками. Власне розмовляє, бо сотворити таку кількість римованих рядків без підготовки в живій розмові, ну просто таки не-мож-ли-во!  Дмитро Іванович віршує про все, що бачить і про що чує. Його гуцульське вбрання, вуса, усмішка, скрипка це іміджевий елемент, без якого Дмитро з Ясинова не з"являється на весіллях, концертах, фестивалях. Його жарти для скупих - гострі і їдючі, для молодих веселі та повчальні. Прикрашені інколи міцним словом, співнки одначе, нікого не кримпують. Тут я згоден з професором філології Олесею Ставицькою, що з співаної мови слів не викидають. Тому, зважаючи на особливість фольклорних традицій Гуцульського краю, такі вислови смарагдами виблискують в букеті віршів і коломийок. Для гостей будь-якого свята це - стрижень, вірші-співанки веселять, тішать, розважають. Кажуть місцеві, що окрім таланту віршувати, пан Дмитро є справжнісіньким мольфаром. Чи є то правдою, буду незабаром знати і по секрету вам розповім.

Подивіться, який величезний словотвірний потенціал!
Так обсценна неологія народжується у спонтанній мові, для прикладу:

Із Яремчі в Верховину покотився камінь,
Ще ми раз так заспіваєм, то буде нам амінь.

Он ди дівка, хтиво ходит, на студента вчиться,
Все обличча в терплячках, їй хлопця кортиться.

І хлопчина там стоїть, напевне їй братік,
теж всі щоки у прищах, і йму треба граті.

Ой весілля, весілля, зарізали рака,
Молодому голова, а молодій с.ка.

Ой весілля, весілля, Зарізали бузька,
Молодому голова, А молодій пу.ка.

Усі хлопці поженились, та живуть полюцьки,
Лиш той бахур сі не жене, певне нема пуцьки.

Ішов гуцул понад річку, беріг заломивсі,
Із гуцула штані спали, ще й х.. залупивсі.

Йшла гуцулка з полонини,  ізловила зайці,
Посадила йго на пень, тай шукала яйці.

На тім боці, при потоці, колесо туркоче,
дідо бабу зачипає, бо шпокнути хоче.

Полюбила тракториста, під трактором спала,
Три неділі цицьки мила, соляркою сцяла.

Он ди дівка та Заріцька, Заріцька й Заріцька,
В неї потка, як колодка, дерочка маціцька

Ой багата і багата, багата і бідна,
В багатої потка з блехи, а в бідної срібна.

Ой дівчета ж мої милі, як болять у мене жили,
Не так жили, як сустав поколіна х.й устав.

Ой дівчета дівчетонька, не дайте ми вмерти,
Буду я вам за бичка, до самої смерти

Раз стою на почекальні. автобус чекаю,
Якийсь бахур причепився, каже я вас знаю.

Бахур ходить, все сміється, до дівчет жертує.
На голові ні волоска, певно всі під х.єм.

І жіночка коло него, каже я за мужем,
а потім чужого хлопа, плуже всю ніч плуже.

Та зачім нам той Єгипет і ті Емірати,
Коли ми своїх жінок, будем дома грати.

У Єгипті пираміди, бедуїн, верблюди,
ти до него на не підходь, бо він в тебе плюне.

Посварились дві сусідкиз за голівку маку,
Одна одній показувала через плота сраку.

Ой на гори школярі, а на гори школа
Котра дівка без цицьок в тої потка гола.

На тім боці при потоці пасла коза дика,
Посваривси тато з мамоу, шо потка велика

Лісом йшов я до дівчини, та ніс їй косиці,
А вона з кущів перділа, немов із рушниці.

Рибаки ловили рибу, а зловили рака,
Цілий день вони шукали де у рака срака.

Дайте хлопці сему пану, в руки по вулику,
А коли ще щось захоче то набийте пику.

Свойом смичком я потягну, по мадерській струні,
Ти копиле пелихатий, ще що тя бракує?

Бо я знаю, що без краю, й бесіда коротка,
Ти курварю-господарю, дись йка файні потка.

Би с мені коштувала й паперова сотка,
Ой і мушу подивитись, яка в вуйні потка.

Онди газда там сидить, при таці радіє,
він Дмитрові в скрипку даст, певне не збідніє.

Оцю руки, любі друзі, ніколи не крали,
Бо мені і так, що треба, все до скрипки клали.

Нехай буде все у вас, як в добрій родині,
Бо співає ту для вас, Дмитро з Верховині.

коротенький MP3 файлик слухати

Не можу гарантувати відповідність майбутнього допису всім нормам етики, але  читати буде цікаво.

 Це місце зарезервоване для інтерв"ю з  паном Дмитром Івановичем, що з Ясинова.

20.01.2009 Такими привітаннями ми обмінялись на Йорданські свята: І-- Пане Дмитро, з Святом Вас З Новим Роком, з Різдвом Христовим. Дмитро: - Взаімно, вас тоже,
дай Боже щастя, добра, з радощами, з Божи Йорданом, з Светими ваннами, зі всеми, що душа бажає, най вам Бог всего найкращого посилає! І- Як приємно чути Ваш голос і знати, що у вас хороший настрій. Сьогодні свято Івана Хрестителя, то я хочу вітати всю Вашу родину де кожен як не Іван то Іванович

Дмитро: - Дай Господи і вам тоже, усього шо гоже,
а шо не гоже, то відверни Боже.

Життя, добра, тай здоров"я, найкращого льоду
а до мене їдьте в гості, коли гриби будут.

І. -Дякую, Вам пане Дмитре, нехай вам Бог помагає, щасливого Нового року!  Дуже - дуже дякую!

Дмитро: - Узаїмно і вам тоже, скажу чесно и відкрито,
Коли ви до мене в гості, в мене тогди свето.

У біді і у журі я вас не залишу,
зразу червоним у календари
хрестик з верху пишу.

Нічимося не нервуймо, ви до мене їдьте в гості,
ми тогди светкуймо.

І. Дякую Вам!
Дмитро: - Дайбоже!

Неймовірний Карпатський край.
Тут чудеса зустрічаються на кожному кроці.  Хочу поділитись своїми враженнями від поїздки до талановитої, людини, музиканта-віртуоза,  заслуженого діяча культури України Романа Кумлика, що з Жебйого, нині Верховина. Він своїми силами створив унікальний музей, котрий розташував у своїй скромній оселі. А екскурсія-розповідь то театр, події розгортаються на очах, та за участю екскурсантів. Жарти, посмішки, музика. Доречі пан Роман грає на п'ятнадцяти музичних інструментах (трембіта, цимбали, коза(волинка, в котру щомісяця доливає по дві чарки горілки, для чого, запитайте у нього), дримба, флейта, флояра, сопілка, сопілка дубелтова, дзвіночки, і ще всякі інші інструмнети назви яких я з скромністю не називатиму, бо не знаю.

Пан Роман є керавником капели "ЧЕРЕМОШ", з якою проїздив напевне увесь світ.  На знимку ліворуч - гомін цимбалів віддається в десятках скрипок, котрі висять на стінах. Обличчя екскурсанток з Москви випромінюють неприховані емоції. В ході розповіді пан Роман читає співанки, сипе жартами, згадує цікаве з минулого (світлина праворуч).  Це - така екскурсія. Це мандрівка в справжню Гуцульщину. Країну мольфарів, синіх гір і добрих людей.

Синхрон Романа Кумлика. 6,3Mb avi 

Свіжий анекдот в місцевому колориті.
По дорозі в Буковель, десь посеред Микуличина зупинилась іномарка. Симпатична, молода дівчина ходить коло неї і бідкається, що спустило колесо. Проїзжаючий мимо фірман слушно зауважив:
- Треба мінєти.
На що та відповіла:
- Мінєт? Да мінет - не проблема, я мігом!  А что с колесом делать будем?!!!

Тут на суд читачеві виношу текст ще одного земляка та мр3 файл з веселим віршиком про  Семена

Віршована поема О. Смотрича про славного Семена Дугу.

- Семен останній був із роду,
мов ключ осінніх журавлів,
подібний наче дві краплини
поставою із пуцюрини
до славних предків-козаків

Портал долучився до світової літературної спадщини, допомагаючи в свобідному перекладі твору визнаного польського письменника Александра Фредро "З пам’ятника дядечка Хіларего Ребайли. Байка про трьох братів та чарівну королівну".
В рамках цього проекту затисана звукова доріжка "Королівна П" mp3.

Щось старенькій пригадалось,
Як за молоду давалось,
А згадати є причина,
Бо й вона була дівчина,
І давала не одному,
Років сто напевне тому.
 

 Ще один з невідомих творів Фредро

Ода про пердіння  mp3

Увесь люд, що є на світі,
Худі, вкохані і титі,
Старі, діти, молоді,
І такі, що геть слабі.
Всім із дупи дим куріє,
Що то на цім світі діє?
 

Це приколи без прикола, Отака життєва школа.     Веселі коломийки

Жили були три гоцули
Їли пили в х..й не дули
На трембіті моцно грали
Всю громаду за..бали.
Йолі-палі обана
Каже старший з будуна
Десь під ранок тої ночі
Відкриваю свої очі
А у мене серед хати
Чотри скачуть як вар’яти
Ви здуріли, кажу шолі?
Йдіть балдійте у стодолі
А нагліщий самий скот
Закрий каже х..ю рот!
Я від злості аж надувся
Хап трембіту розмахнувся
Як годиться що мав сили
Гуп одного прямо в рило
Потім ще раз умастив
Й за чортами слід застив
Я собі легенько пішки
Завалився спати в ліжко
Протираю рано очі
Як згадаю нізц не хочу
Глип на жінку аж упрів
Моя жінка без зубів
І хоча чомусь нажаль
Байки нашої мораль:
Де є хлоп і де є водка
Дістає невинна потка  

Щось зірвало мені кришу
Я завис на плоті й вишу
Бо я п'яний нині трошки
Кажуть люди, що як дошка

Стою, кліпаю, моргаю
Лиш для чого сам не знаю
В голові чомусь так мілко
Мабуть це злапала білка

Сам діагноз цей поклав
І в депресію упав
Вишу сумно так на плоті
Весь по вуха у болоті

Чисто файно зажурений
У кропиві пожалений
Як не здохну, з'їдять мушки
Краще дома їв галушки

СКАЛА ДОВБУША В БУБНИЩІ

По скалах коло села Бубнища ходив зі своїми хлопцями Довбуш. Тому ті скали називають Довбушевими. У тих ска­лах Довбуш із побратимами викопали собі печери. Головна була у скалі Одинець. По смерті Довбуша там перебував Бойчук. Коли він напав на Болехів, то забрав від корчмарів і купців багато золота. Все відніс у печеру в скалі Одинець. Ту печеру закриває камінь, що обертається. Коли повер­неться боком, у печеру можна зайти. Айбо то треба таке слово сказати, аби печера відкрилася. Та Бойчук загинув і ні­кому не сказав, як печеру відкривати. І все золото лежить там.

 ДОВБУШЕВА ДОРІЖКА

Коло Верховини, в Бережииці, є гора Довбушанка. Там такі високі камені, як смереки, і стоять, як слупи. Помежи ті камені любив ходити Олекса Довбуш. Тому просвіт між ними називають Довбушевою доріжкою. Є там камінь, на котрий сідав собі ватажко, як говорив з опришками або як приймав кого до ватаги. Є там навіть повибивані в камені топірці — то опришки повибивали. Роз­повідають, що опришки заховали там Довбушеві скарби і та­кі знаки лишили. За Польщі чотири верховинські чоловіки шукали закопане золото, але не знайшли. Там і тепер є діра викопана, що від тоді лишилася.

 ДОВБУШЕВІ МІСЦЯ В ЯРЕМЧІ

Завій, Багровець, Погар, Катеринка, Чертіж, Явірник, Горган, Полавець, Підносовда— отак гори тут називаються. А он та гора—Дрібка. Це тому, що ліс тут дрібний — березина. В тому лісі — велике каміння і печера Доибуша. Колись казали, що то його комори. Під горою Маковицею, вище печери Доибуша, був колись замок. Це місце називається Городищем. Тепер там хати стоять, а колись було місто, замок. Може, Довбуш його розбив  Хто знає? Він до нашого села часто приходив, бо тут, у Ямній, його сестра  жила, що за Орфенюком   була.   Сестринець   Павло з вуйком Олексою ходив і Баюрак з Дори. Тоді ще Яремчі не було. Довбуш приніс отой камінь, що коло дороги, із самої Чорногори і поклав там, аби люди знали його силу. Люди нині кажуть, що то Камінь Довбуша, і ідуть на нього подивитися.

 КАМІНЬ ДОВБУША В ЯРЕМЧІ

Гуляв наш опришок, до смерті гуляв. Не одна стала пуста крамниця купецька, та й не трошки кровці сплинуло з пан­ського тіла. Гуляли красні легіники, гейби на весіллі! Бо волі бажали. Але одного разу забарився Довбуш, гуляли при дубовім столі. Та й обступило його військо смоляків на високій горі, з усіх боків обступило... Нема де дітись. Та легіники не мали страху: заспівали тоді вони веселої своєї пісні. Їх спів, неначе грім великий, прокотився по всій Верхо­вині _ над Говерлою, над Черемошем, по всіх плаях кар­патських, аж шишки падали з ялиці зеленої. Перестраши­лись смоляки того співу, а старший їх наказав схопити жив­цем Олексу Довбуша. І забряжчали топірчики, затріщали пістолі та кріси і по лилася свіжа кровця ворогів. Б'ється, б'ється Довбуш, рубає панів упень, а кінця-краю не видно: багато було воріженьків. Та не перестрашився наш опришок — красний леґінь. Ви­біг він онде на ту гору, що над рікою, став на ній і сміється з ворогів. А ті аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього. І сталося тоді диво: схопив Довбуш шмат величезної гори та й жбурнув ним з усієї сили в смоляків. Покотилася кам'яна брила з страшним тріском та гуркотом. Зі страху кинулись в ноги смоляки, та то пусте було: ні­хто з них не зостався в живих, всіх їх потолочила насмерть он та каменюка, яку так і називають Каміні Довбуша.

Оце, бачите, брила. Зветься Камінь Довбуша. А колись тут була лише стежечка вузенька, по якій проходили люди і можна було верхи конем проїхати. Пізніше пробили доро­гу. Можна вже було проїхати фірою. А що пізніше вже стала дорога, з каменю роблена. Звалася вона цісарка. То ще як була вузька стежка, Олекса Довбуш сам скотив оцей камінь і загородив панам дорогу на Яремчу, щоб не їздили. Кругом стежки були гори, і в сторону ступити не було як. Довгий час не могли пани дістатися до людей. За кілька років почали дорогу робити, кругом каменя обводити. Тільки ще довго камінь їх не пускав, людський спокій сто­рожив.

В

У тридцятих роках я рубав ліс на горі Довбушанці, а в п'ятдесятих — садив там. Був і в Яремчі. Там Камінь Дов­буша є при Пруті-ріці. Колись у гори приїжджали гімназисти. На тім камені сиділо по двадцять п'ять - тридцять чоловік — такий він великий. А Довбуш прикотив його руками, без допомоги товаришів. Чого прикотив? Та казали старі люди, що Олекса Довбуш мав там пивницю зі скарбами. Пивницю він викопав сам. Скільки Довбуш мав скарбів — то докладно ніхто не знав. Він у багатих брав, а біднякам роздавав. Що лишалося — «сипав у пивницю, аби лежало на чорну годину. Але одного року йшли великі дощі. Вода розіллялася, зарвала берег і почала добиратися до Довбушевої пивниці. Ва­тажок виверг із землі кавалок скелі й покотив туди. Камінь вирвався і пішов у Прут, але Довбуш потрапив винести його і закрити ним вхід до пивниці. Так той камінь стоїть і те­пер — ніхто не може зрушити його з місця.Як будували тунель і прокладали залізницю, то пустили її поза камінь.

Не знаю, чи нині зупиняється там потяг, а колись був там полустанок «Камінь Довбуша».

ПАМ'ЯТЬ ЖИВИХ - ПАМ'ЯТІ ЗАГИБЛИХ

Такі і подібні вірші та пісні часто виконують  містами і селах західної України в часи, коли пам'ять повертається в ті неспокійні,  досі не зрозумілі багатьма часи, коли в серцях наших співвітчизників полум'ям загоралася іскра життя, жага до свободи.  І нехай кожен замислиться, та пригадає своїх дідів та прадідів, розпитає про їхні бойові роки. Нам є Чим пишатись і є Чого соромитись. То ж дивіться живі, щоб мертвим спокійно спалося в Нашій " вольній, новій", щоб Ваші діти вивчали історію воєнних років з книжок, не дописуючи її своєю кров'ю. Мій один дідусь був орденоносним фронтовиком, а інший репресований в Сибір за те, що мав господарство в селі. Але я пишаюсь обома, бо не робили нікому лиха, лиш чесно працювали та воювали і знов працювали... на нас, за нас, за тих і за інших, за добрих і поганих, за всіх! І пишатись ми повинні за всіх, за наших і за чужих, котрі ходили хто з зірками а хто з тризубами...

Десь під Лвівським замком Десь під Львівським замком, Старий дуб стоїть. Десь під Львівським замком, Старий дуб стоїть, А під тим дубочком, Партизан лежить. Він лежить не дише, Він неначе спить. Він лежить не дише, Він неначе спить, Золоте волосся, Вітер шевелить. Над ним стара мати, Плачучи стоїть. Над ним стара мати, Плачучи стоїть, І такії слова, З тиха говорить. Як ти був маленький, Батько воював. Як ти був маленький, Батько воював, Він за Україну, Голову поклав. ....... Йшли селом партизани Йшли селом, йшли селом партизани По землі Українській, невільній землі, У кожного зброя була за плечами, У кожного смуток і біль на чолі. Біль і смуток за всю Україну За спалені села, за зрубаний сад, За ту пісню, що чули колись солов'їну, Але більше не було дороги назад. Бо дорога назад — то неволя, Ховатися в лісі не будемо ми, Ми підемо вперед і здобудемо волю, України своєї ми вірні сини. Хтось і пісню почав — вона пролунала На всі гори, долини на весь рідний край, Щоби знали усі: Україна повстала; Ти лети наша пісня аж за небокрай. Не всі повернуться із бою додому, Не всіх дочекається рідна земля. Пам'ятайте ж ви їх, пам'ятайте такими І знай їх завжди Українська земля. ....... Сего року сумні свята — Коновальця кров пролята. Встань, Хмельницький, встань, Богдане, Повставайте всі гетьмани! А ви, хлопці молодії, Куйте кулі сталевії. Куйте кулі, накувайте, Україні волю дайте! Встань Тарасе, пробудися, На свій нарід подивися! Як він тяжко тут бідує І по тюрмах голодує. Встань Тарасе, встань Богдане, Повставайте всі гетьмани! Най воскресне тая слава, Що в степу шістсот літ спала. Нехай лютий ворог знає: Україна воскресає! ...... Засинає Чорний ліс, сонечко вже сіло, Тихо-тихо навкруги, спить Вкраїна мила. Не щебече соловей у вишневім гаю, Там дівчина край води сльози утирає. А дівчиноньку оту, Україну-мати, Нема кому боронить, кому захищати. Ой, Степане, батьку наш, веди нас до бою За Вкраїну рідную підем за тобою. Україну ми спасем і вона засяє В жовтім відблиску шабель і блакитнім сяйві. Тільки сивий, старий дід стиха щось шепоче: Як поборем москалів, жити ся захоче! Джерело: Олесь Боднар. За що бореться Українська Повстанська Армія (УПА)? Архівні документи УПА. Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі. УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.     Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німецького фашизму і Московського більшовизму. МАРТИРОЛОГ - Пантеон Слави Українського Народу! Мартиролог - історичний Пантеон Слави Українського народу - список жертв окупаційних режимів на Україні в ХХст.(жертв фашизму i дикого московського комунізму). Імена бійців національно-визвольного руху ОУН-УПА: вояки військових підрозділів УПА, збройного підпілля ОУН та усіх допоміжних структур i місця загибелі незнаних воїнів.

А цю журливу коломийку співали в 1914 році. Вона  про війну Ой летіла ластівочка, на границі стала, кращим людям в нашім краю, сумно заспівала. Чи ви, люди, завважали, як весна настала. Як вам сумно зазулечка, первий раз кувала. Ой кувала зазулечка, і в ночі і в днину. Віщувала нашим людям, сумную годину. Ой кувала зазулечка місячної ночи. Віщувала, що заплачут сумно наши очи. Ой пречиста Діва Мати, дала на світ знати. Та лиш нескрізь, невсім людям, не до кождой хати. Дала знати в монастирі, найстаршій черници, що нападе кежкий ворог, цісаря в столици. Ой упали талібрафи* до села до міста, збирайтеся, урльопники ** по тисячи двіста. Ой упали талібрафи, сумнії, сумнії, збирайтеся урльопники старі й молодії. Ой в вівторок, пораненьку, дзвони задзвонили, тогди наши урльопники з села виходили. Як дав знати війт у селі войнового зранку, то не оден муж лишив жінку, тай не оден син мамку. Тай не оден муж лишив жінку, тай не оден син мамку, тай не оден парубок, залишив коханку. Тай не оден син лишив мамку, що йму найрідріша, Тай не оден муж дружиночку, що йму наймиліша. Тай ни одна дитиночка стала сиротою, Тай ни одна дружиночка бідною вдовою. Ой по нашім ріднім краю сумна вістка шлеться, Ой то з наших рідних братів марно кровця льється. Ой то сумно в нашім краю сумно сонце сходить, Кешкий ворог в нашій крови по коліно бродить. Ой то сумно в нашім краю, усіми кутами. Ой то з наших рідних братів іде кров ріками. Ой то було здавних часів в Галичині тихо. Сего року навістило Галичину лихо. Навістили Галичину немилії гості, Заїхали в Галичину козаки Московські. Заїхали в Галичину тай страшно грабують. Що найкращі міста були то вни їх руйнують. Що найкращі міста були то вни зграбували Всі бангофи ***, усі почти ****, то порозбивали. Всі бангофи, усі почти, то порозбивали. Нашій бідній Галичині жалоби завдали. Наш пан Цісар з старшиною зачався радити, що став москаль в Галичині розбоєм ходити. Ой сів Цісар накрісельци тай думку думає, що вже москаль Галичину кругом обступає. Сів же Цісар на крісельци кешко***** задумавси, що такої він повинии настарїсть діждавси. Сидить Цісар тай думає всякими думками. Чи віграє чи програє, войну з москалями. Ой молітся люди добрі просіт Діву Мати, щоб перестав кешкий ворог на край нападати. Бо як буде кешкий ворог на край нападати, будуть нами як волами, всюди поганяти. Ой молітся старі люди і ви, малі діти що би могли в сій Европі Царів спокоїти. А як Царі вспокоївсі война улягнитсі Тогди наші Галичина ще розвеселитсі Галичина звеселися, українські люди, Гей за нашу Галичину Господь не забуде. * талібрафи -телеграми ** урльопники - розквартироване військо ***бангофи - ****почти - урочисті місця *****кешко - тяжко  говірка аутентична  Коломийка за 1 світову війну 1914р. Записав Теодор Кравчук 1981р.

Наша кнопа

Місце для Вашої реклами

Матеріали сайту захищені авторськими правами ©www.yar-info.if.ua, використання тільки з письмової згоди адміністратора

© www.yar-info.if.ua