-
Таким ми бачили Його в полум'ї вогню.
Обличча видалось добрим і романтичним.
Хто Він? Де живе? Коли і до кого приходить, куди йде?
Читайте на наших сторінках далі.
На одному з популярних форумів - розповідає очевидиця:
Привидів не бачили, але перестрашилися сильно. На Несамовитому в 1993-му. Тоді я зрозуміла, чому його Несамовитим називають. Спочатку був сильний вітер, а потім здалося, наче хтось ходить, але з намету ми боялися визирнути. Надворі лишалася гітара, так у неї струни грали.Ще моя подруга ходила в похід в тому ж 1993-му, вони ночували на якійсь старій заставі по дорозі з Гути на Сивулю (точне місцезнаходження вона сказати не може, може, хтось із форумчан чув про те місце). Двоє хлопців і четверо дівчат настільки були переполохані тою ніччю, що просто зійшли з маршрута. Ні, привидів не бачили, але відчуття було якесь моторошне, наче там відбувалося щось дуже погане. Причому це підтверджували і розсудливі сміливі хлопці.
Цілком випадково дізнався про "БЛУДНИЙ ГРУНЬ" (блудний грунт) облизу однієї популярної туристичної стежини, що пролягла в руслі ріки Жонка, поблизу Яремче. При дорозі табличка - "БЛУДНИЙ ГРУНЬ", розпитався лісових хлопців ( лісничих) і з'ясувалось - грибне, спокійне тихе і трішечки моторошне місце, в якому втрачається орієнтація, котлован в міжгір'ї, навколо дерева і гірські верхів'я без прив'язки до щогли ретрансятора, гуцульских хаток, стежин. Місцеві не заходять туди, хіба по незнанню, а потім розповідають про неприємні переживання. Ось таке трапляється.
[20.08.2008] "Блудний грунт" поблизу гори Маковиця.
Перед тим, як висвітлювати інші цікаві природні явища, цитуючи популярні видання, хочу спробувати внести деяку ясність в коло питань про які говоритимемо. Не прагнучи розчарувати читацьку громаду, встановлю певні правила.
По перше: віддалимось від емоційної складової і спробуємо знайти наукове пояснення явищам, про які з таким утаємниченим захватом розповідаємо. До розгляду будемо брати тільки події, що спостерігались явно і мають правдиві свідчення очевидців.
По друге: не використовуватимемо термінів з ненаукової (читай ПАРАНОРМАЛЬНОЇ) сфери досліджень.
За останні декілька місяців, мною та колегами з рятувального загону, спостерігається різкий стрибок кількості надзвичайних випадків, що трапились на маршруті " Скелі Довбуша - гора Маковиця" в Яремчі. Розглядаючи самі скелі, з впевненівстю можна стверджувати: там жодних надзвичайних подій зафіксовано не-бу-ло.
Рухаючись у напрямку гори Маковиця, туристи минають ретрансляційну вежу і вже здається видно вехівку Маковиці. Але не так все просто з нашими "баранами".
Екскурсоводи ведучи даним маршрутом розповідають:
-" Гора Маковиця висотою 585 м над рівнем моря є найвищою вершиною в околиці Яремче. Назва походить від слова маківка, тобто верхівка." Інші говорять про маки, що ніби-то росли на вершині гори і зникли як fata morgana в пустелі, після розпусної ночі туристів, що там ночували.
Чи є щось логічніше за це просте пояснення? Чи є інше тлумачення слова Маковиця? Виявляється є.
Гортаючи сторінки монографії шанованого в Україні етнографа пана Боберського Василя, дізнаємось слідуюче: слова Маковиця з мови санскиту означає місце поклоніння. Місце поклонінні це капище. А там де є капище є жертвопринесення. В старовину поселення мало особливе місце, місце де проводились ретуальні обряди відспівування, поклоніння, жертвопринесення. Чим ці місця відрізнялись від загалом пересічної місцевості?
Звичайно і зараз для будівництва храмів обирають особливі місця. Ці місця були наділені особливою енергетикою. Що це за ененргетика і яке її походження ми можемо дискутувати до хрипоти, але факт залишається фактом. Церкви, цвинтарі, капища, хрести та хрестики, іконки володіють незбагненною силою. Силою, що в одному випадку оберігає, в іншому попереджує і лякає людей, котрі потрапили під її вплив. Беручи до уваги геомагнетизм та енергетичні зони можемо з впевненістю стверджувати про присутність аномальних зон на будь-якій території.
Роблячи перші висновки потрібно сказати, що у випадку з горою Маковиця, ці фактори впливу наклались один на одного і підсилилии взаєну дію.
В доповнення до вже сказаного можу додати, що через Яремче проходять два велетеньські підземні розломи. Один під рукою Прут в місці скального виходу "Три слони", інший проходить під маленькою річечкою "Чорногірчик". Вони слугують роздільною лінією між Покуцько-Буковинськими Карпатами з однієї сторони і Горганськими Карпатами з іншої, а також Ямнинською пісковиковою світою і Стрийською аурулітовою світою, тобто Делятинським передгір'ям. Враховуючи масову величину згаданих гірських масивів, можна судити про величину впливу на навколишнє середовище їхніми шаруватими базальтово-пісковими платформами.
Тут мушу на малу хвилину тую ідилію прервать, бо ці аурулити, мартенсити та креоліти - поняття зрозумілі далеко не кожному.
Тому розповім Вам веселішу казочку.
Напевне кожен з нас здає матусині чи бабусині вечори-розповіді казок. Були ті казки про Котика, про Курочку рябу, багато казок цікавих. Ми вивчили їх на пам'ять для своїх діток. І так з покоління в покоління.
А чи замислювались ми над правдивістю тих оповідок? Пригадайте казку про сестричку Оленку та братця Іванка.
-" не пий водичку з копитця (слід тварини), а то козликом станеш".
То про що дівчинка говорила?
Неподалік тої ж таки Маковиці, коли прямувати на гору Рокіта є джерело з цілющою водою. Вода та надає сили подорожньому. Збуджує його, тамує спрагу та голод. Одного разу, нехай вибачає мені прискіпливий читач, ідучи на туж таки Рокіту ми добряче образились на водицю з джерела. Вона о одну мить прогнала дух Бахуса з усіх членів групи. Аж шкода витрачених коштів.
В Микуличині на 13 кілометрі дороги в урочище Полумисте, є дві кринички. Одна з голодною, а інша з ситою водою.
Якщо напитись ситої води, то ніби друге дихання відкривається. І голод відступає. Хороша та смачна вода з тієї криниці.
Інша - повна протилежність. Хоча чиста та прозора, має страшну силу. Від неї підкошуються ноги, як при сп'янінні, сили висмоктуються в лічені хвилини. Та ще з такою швидкістю, що до машини дойти нема можливості. Сон валить з ніг. Опиратися марно. Треба перележати, передрімати. А ще голодуха потім така бере, що коня з'їв би.
Говорячи про Микуличин, треба враховувати ще дві аномальні території одне по дорозі на Підлісне, в Глубокому, на полі за лавкою біля лісу (те місце відзначене розтрілом жителів села), інше підлісновами, Савчин підкіш, в тій западинці часто безпричинно блудить чесний люд.
Тут і про братчика Іванка в пору згадати, а чи не про таке джерелце сестричка попереджувала? Чи не про таку западинку мала казати?
Чи багато ми знаємо про наші ліси та гори, струмки і ріки, їх надприродні властивості. Води, що зароджується в гірських глибинах, на розломаш тектонічних плит, в шалених лещатах тиску та блукаючиш електричних та магнітних полях.
Чи не ці поля водять людей, інколи днями, по гірських хащах. Та не тільки хащами, навіть в містах трапляється подібне. Люди довго "блудом ходять" переконуючи потім, що час для них зупинився і в пам'яті нічого не залишилось. Що це? Електромагнітне поле. Інфразвуки? Гравітаційні торсійні збурення? Можливо це ІНОПЛАНЕТЯНИ?
Думаю, ми з часом зрозуміємо суть цього феномену, ...
КАРПАТСЬКИЙ БЛУД
Кожен, хто мандрував Карпатами, зустрічався з ним. Він живе в горах, але невідомо де саме. Про нього розповідають гуцули. Він завжди чатує на людей – і ніхто не знає, коли стане його жертвою. В карпатських горах блуд оселився давно, ще в ті часи, коли скелі з моря росли. «...Піднімаємося схилом. Дивлюся — не та місцевість! Разів п'ять сюди ходив, а тепер не можу впізнати. Так, стежка повертає. А де камінь — такий високий, стовпчиком? Від нього, знаю, треба взяти вліво — там буде потік. Нічого подібного! Ані каменю, ані річечки. Довкола лиш якісь криві та посохлі дерева. Схил ніяк не закінчиться. Звідкілясь повзе туман. Пень страховиськом з нього вигулькнув. Звичайнісінька коряга, а здалося — хитра така фізіономія з бородою і ріжками. Чотири години дибали тим горбом — нічого знайомого. Довелось зупинитися. І тут «молоко» розійшлося, блиснуло сонечко. Дивимось, а ми знову біля кривих дерев», — пригадує мандрівку до гори Ігровець лучанин Олександр Масляк. Сашко подорожує горами більше де сяти років. Має досвід зимових походів. Олександр стверджує, що кілька разів під час подорожей горами мав майже містичні пригоди. Як-от, змінювалося відчуття часу і тоді проходив маршрут удвічі швидше, аніж завжди. Або починав «намотувати кола» на добре відомій ділянці шляху. Йому до водилося блукати поміж верхами Довгої та Добошанки, на схилах Петроса та Парашки, біля Гутин Томнатика. Востаннє таке сталося під час спуску з гори Грофа. Йшов знайомою стежкою, але вийшов не на той відріг. Про випадки блуду в Карпатах можна розповідати тисячу й одну історію. Різниця лиш у тому, що це — не казки. Кожен випадок реально прожитий. Досвідчений рятувальник Олег Гуменюк чотири рази важив життям на спуску з Говерли. «Я втратив стежку і не міг зійти до підніжжя гори, — каже Олег. Щоразу зауважував, що виходжу не туди, і знову мусив підніматися на вершину. Потім побачив, ще трохи — і злетів би зі снігового карнизу. Гуцул з-під Дземброні Василь Кричун заблукав у рідній Чорногорі. Чоловік пішов на Розшібеник (місцева назва гори Менчул — авт.) і не міг повернутися. Липі помолився — знайшов стежку. Багато хто з мандрівників стикається в Карпатах з надприродними явищами. Люди чують дивні звуки, бачать химерні постаті, зустрічають старців, які потім незбагненно кудись щезають. «Є таке в наших горах», таємниче посміхається Василь Кричун.НЯВКА, ЯЗЯ І МАМУН
Карпати, вважають місцеві жителі, населені десятками потойбічних істот. Одні з них доброзичливі до людей, інші — ворожі. Усього їх видів двадцять. Нечисть має свою ієрархію. Найстарший «гук», він же «арідник», «біда» (гуцули переконані, що потойбічних не можна називати на ім'я — авт.). Підвладні йому «дідьки», «юдники», «щезники». Це вони страшать людей і виробляють у горах різні капості. Вештаються поміж смереками нечестиві втілення молодих жінок — «нявки» (або«мавки») та «лісні» (або «лісовиці»). «Нявки» допомагають людям: доглядають худобу, на узгір'ях сіють зілля й квіти, садять молоді деревця та ягоди. До уваги чоловіків-туристів: нявки —стрункі, круглолиці, лагідної вдачі лісові красуні. Не плутати з «лісними»! «Лісовиці» — ворожі дівиці. Худі, чорноокі та чорнокосі, але вміють перевтілюватися. Співають голосом коханої й «туманять» — зваблюють. А тоді віддають «блуду» на поталу. «Блуд» — «лісовий чоловік». Низенький, страшненький, чіпляється до людей і водить їх горами до загину. Має брата — високого, білобородого, у все біле вбраного. «Чугайстер» любить з людьми балакати й танцювати. Агов, туристки-молодиці! Не йдіть до танцю з чугайстром, яким би симпатичним він не здавався. Затягне лісовик у лігво — і прощавайте, телевізор, «фейрі» і «ді-джус» із тоніком! А ще Карпатами, кажуть гуцули, шугають примари, «Нічниці», які крадуть сон. «Вировий вітер», що забирає здоров'я, а може підхопити і занести у провалля. «Язі» — такі злі покорчені бабці, які висмоктують з людей силу. І «мамуни». «Чоловічі мамуни зваблюють жінок, а жіночі — чоловіків. Через то-то і є межи людьми багато блудства», —пояснює Галина Соломійчук з Космача. Повно, каже вона, у гірських лісах упирів, відьом та відьмаків, а ще вовкунів (вони ж вовкулаки). Щоб одним разом покінчити з усією цією нечистю, треба в пазусі або на чересі (гуцульський пояс — авт.) носити кілька зубців часнику. Інші способи позбутись зловісних істот знають «земляні боги» або «непрості». Людей, які від народження наділені надзвичайними здібностями, горяни шанують і вважають посередниками між світом дійсним та потойбічним. Один із «непростих», мольфар Михайло Нечай, наразі мешкає в прикарпатському селі Верхній Яворів. Чарівник радить застосувати таке замовляння: «Що перше — сонце на небі, що друге — двоє очей в голові, що третє — трійця в церкві, що четверте — чотири колеса в возі, що п'яте — п'ять пальців на руках, що шосте — фуражка із зір*, що сьоме — сім діл, що восьме — вісім хлопців-косарів, а дев'яте — за дев'ять крейцерів купив у дурня вепра». І в той час нечиста сила, запевняє він, дає дорогу..
КІЛЬЦЕ, НИТКА Й СІТКА
Не ві-і-ірю, скаже скептик, жодним чарам і мольфарам. Дайте раціональне пояснення або далі не читаю! Не поспішайте, шановний. Переходимо до сітки Хартмана. Знавець парапсихології та біоенергетики Остап Павляк пояснює явище блуду, коли людина дезорієнтована на місцевості впливом енергетичного поля Землі. Уявімо, що поверхня нашої планети розграфлена. Лінії повздовж і впоперек проходять щопівтора метра, — малює схему науковець. — Точки перетину наділені найбільшою позитивною енергією. А власне лінії — негативною. Вважається, що особливо багаті на добро вершини гір, А розломи земної кори, ущелини, яруги, печери мають від'ємну енергетику». Отже, є місця, «недобрі» за своєю природою. їх людина здатна відчувати — біоенергетики вважають, що сенсорну функцію виконує наше ментальне тіло. Окрім природних аномалій, негативна енергія скупчується на територіях, де колись сталося щось лихе. Це — розорені цвинтарі, місця розстрілів, катувань, убивств, суїцидів та нещасних випадків. Така місцевість часто відрізняється від решти довкілля. На ній обмаль рослин, немає комах та птахів. Мерщій звідтіля, туристе! Не зупиняйся, де покручені дерева. Не сідай пити каву під всохлі стовбури. Не розкладай намет у напівзруйнованій хаті — а як там когось замордовано? «Люди, які мають сильне енергетичне поле, здатні протистояти негативному впливу місця, — продовжує парапсихолог, — 3 дороги збиваються енергетично слабкі і незахищені. До втрати енергії призводять втома, неспокій і невпевненість. А до втрати захисту — зневіра. Є простий спосіб відновити баланс енергії. За християнською традицією, слід щиро проказати молитву п'ять, сім чи дванадцять разів і перехреститись. Хрест накладають на основні чакри, це зберігає енергію і водночас захищає». Коли ж орієнтири, вже втрачено, допоможе енергетична біолокація. Зупиняємося, дістаємо нитку, кілечко і майструємо нехитрий пристрій (замість персня в кільце можна скрутити будь-яку дротину — авт.). Кільце підвішуємо на нитку і затискаємо її в руці так, щоб кілечко звисало перпендикулярно до ґрунту. Маємо маятник. Програмуємо його. Треба сконцентруватися, віддати вголос наказ і уявити, як все відбувається: «Ось на відповідь «так» маятник гойдається вліво-вправо, на «ні» розхитується вперед і назад». Уявили? Тепер запитуйте, куди йти далі.
КАРТА, КОМПАС, GPS
Куди треба йти, коли заблукав у горах, точно знає керівник Верховинського загону рятувальників Василь Кобилюк. За його спостереженнями. «блуд» найчастіше спіткає туристів-початківців. мандрівників-одинаків і грибників. Минулого року загубилися в Карпатах і були врятовані майже триста туристів. Троє загинули. Є кілька місць, розповідає Василь Кобилюк, де люди постійно збиваються зі шляху. Дорогою на Говерлу туристи відстають від групи. А на спуску з вершини плутають стежки. Невелика розвилка — і замість Зарос-ляка потрапляють у Лазещину. Блукають туристи в Чорногорі, на Свидовці, у Горганах. «Схили Горганів устелені жерепом (гірською сосною— авт). У заростях, які поширюються на три-п'ять кілометрів, немає стежок, — пояснює рятувальник. — Швидкість руху альпійкою в середньому 600 метрів на годину. В жерепових хащах ризикуєш загинути від виснаження. Тому ліпше їх обминати. Якщо ж таки «засів» у альпійці, прямуй вниз — порятунок в долині». Мандруючи Чорногорою й Свидовцем, туристи переважно плутають напрям руху в зоні альпійських лук. Це — однорідна місцевість, на якій немає прикметних орієнтирів. У поході може допомогти карта «Туристські стежки Чорногори». Іще дещо про карти. На старих польських мапах є особливі знаки — напис «погане місце», обведений колом. Так, наприклад, позначено дві сідловини. Одна лежить між горою Смотрич і головним вододілом Чорногори. Інша знаходиться між горами Менчул та Бребенескул. Довкола них рятувальники фіксують найбільше випадків блуду.
Іще одне «погане місце», яке вони називають «карпатськими Бермудами», знаходиться поміж Бребенескулом, Гутин Томнатиком та озером Несамовите. В цьому уявному трикутнику губиться щотретій турист. Особливістю території є десятки паралельних стежок. Гуцули називають їх «псєнки». Вкрай небезпечно тут у негоду в туман, коли на верхи «сідають» хмари. «Вибирайте маршрути відповідно до навичок і досвіду, — радить Василь Кобилюк. — Помітили, що йдете не туди — поверніться і почніть маршрут знову Заблукали на «лисому» схилі — підніміться на вершину. Загубилися в ліс — виходьте до води. Знайдіть джерело і йдіть униз за течією. Натрапили на ріку — пройдіть кілька метрів перпендикулярно від потоку і побачите стежку. Руслом у Карпатах краще не ходити, виснажать буреломи, каміння, водоспади. Завжди беріть у мандрівку компас, карту і бажано — СР5. Тоді «блуд» тікатиме від вас світ за очі». Отак просто, і ніякої містики? «Хто зна, — зауважує рятувальник. — Якось ішов я на Шпиці. Підхожу до каменя — сичить чорна гадюка. Обійшов. Зробив ще кілька кроків — кинулася на мене ще одна гадина. Здивувався, бо вперше натрапив на двох таких змій одразу цього ж дня колеги знайшли тіла двох пропалих туристів». Перед тим, як вирушити в гори, Василь Кобилюк завжди молиться в каплиці. «Походи бувають дуже тяжкими, — каже він. — Коли розумієш, що допомоги годі чекати, в думках звертаєшся до вищої сили. І порятунок приходить».
Передрук з «Карпати. Туризм. Відпочинок»
